11-05-2019

Вигнання нацистів з України та закінчення Другої світової війни. Екскурс в історію очима педагога ЗЦТКЕСУМ

8 травня 2019 року, в рамках заходів, присвячених 74-й річниці закінчення Другої світової війни та 75-й річниці звільнення Закарпаття від нацистів, Шипович Руслана Василівна – керівник гуртка «Юні етнографи» Закарпатського центру туризму, що працює при Плосківській ЗОШ І-ІІІ ст.,  провела заняття на тему «75-та річниця вигнання нацистів з України».

Гуртківці почули, що одним із стратегічних завдань радянських збройних сил в кінці літа 1944 року стало визволення Закарпаття, яке де-юре належало до складу союзника СРСР – Чехословаччини, а де-факто з березня 1939 р. було під окупацією гортіївської Угорщини. Розглядати визволення Закарпаття можна тільки в загальному контексті кровопролитних боїв того періоду війни. Воно брало початок під Сталінградом, на Курській дузі, в боях за Харків і Дніпро, під Яссами і Кишиневом, у Львівсько-Сандомирській операції. В спогадах учасників походу через Карпати правильно зазначалося, що "перемоги Радянської армії в Закарпатті стали логічним розвитком її успіхів в попередніх операціях".

      Враховуючи важливість карпатського напрямку й особливостей бойових дій в гірських умовах, Ставка Верховного головнокомандування Радянської армії для здійснення Карпато-Ужгородської операції створила спеціальне військове формування – 4-й Український фронт, до складу якого ввійшла 1-ша гвардійська армія генерал-лейтенанта Гречка А.А., 18-та армія генерал-лейтенанта Журавльова Е.П., 8-ма повітряна армія генерал-лейтенанта Жданова В.Н., 17-й окремий гвардійський стрілецький корпус та інші частини і з'єднання. Командуючим військами 4-го Українського фронту був призначений генерал-полковник Петров І.Ю.

     До штурму карпатських перевалів готувався і 1-й Чехословацький армійський корпус, сформований в СРСР, який спочатку в основному складався з воїнів-закарпатців, які в 1939-1941 pp. нелегально перейшли кордон з окупованого Угорщиною краю в Радянський Союз, що на той час розширив свої володіння до хребта Карпат. За останніми даними, із Закарпаття до СРСР з величезним ризиком емігрувало понад 5,5 тисячі чоловік, з яких 73% складали русини, 22 – євреї, 4 – угорці, решту – словаки, чехи, німці, румуни, поляки. Переважна більшість біженців - молодь, що рятувалася від угорсько-фашистського поневолення і прагнула кращого життя. Втікачі належали до різних політичних угруповань й організацій, але найбільше (71%) дотримувались комуністичної орієнтації.

     Закарпатським біженцям доля уготувала жорстокі випробовування - пройти через так звані "особливі наради НКВС" і за порушення радянського кордону бути засудженими до 3-5 років тюрми чи виправно-трудових таборів горезвісної системи ГУЛАГ, в яких значна частина нещасних залишилася навічно. Після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР (22 червня 1941 р.) та відновлення радянсько-чехословацьких відносин (18 липня 1941 р.) постало питання про звільнення громадян ЧСР, в тому числі і закарпатців, з ув'язнення. В кінці 1942-го й на початку 1943 pp. до міста Бузулук Оренбурзької області, де формувався 1-й Чехословацький армійський корпус, прибуло 2700 наших земляків, які заклали його бойове ядро. Дедалі їх число збільшувалося. На початку 1943 р. в особовому складі 7-тисячного чехословацького військового з'єднання закарпатські юнаки і дівчата становили половину.

Бойове хрещення закарпатці в складі чехословацького війська пройшли в березні 1943 р. біля с. Соколово на Харківщині. Разом з радянськими воїнами вони визволяли Київ, Васильків, Жашків, Білу Церкву та інші міста і села української землі, дійшли до Карпат.

     В зв'язку з початком Словацького національного повстання наприкінці серпня 1944 р. корпус з Буковини, де він готувався до боїв за Карпати, а його воїни-закарпатці – до визволення рідного краю, раптово був перекинутий в південно-східну Польщу для участі в штурмі Дуклянського перевалу. Деякі історики сходяться на тому, що радянське командування з певних політичних причин і відповідних міркувань навмисне усунуло можливість зустрічі фронтовиків-закарпатців зі своїми земляками, бо розповіді про умови перебування в СРСР могли би негативно вплинути на хід подій, пов'язаних з подальшою долею Закарпаття. Так воно насправді було чи ні – документами не підтверджено, але в ході тяжких кровопролитних боїв на Дуклі, що тривали майже три місяці, корпус був знекровлений, втративши 6770 воїнів  вбитими і пораненими.

     Тим часом війська 4-го Українського фронту розгорнули Карпато-Ужгородську операцію і до середини жовтня, подолавши передгір'я, вийшли на Карпатські гірські перевали. Їх порівняно швидкому просуванню сприяла воєнно-політична ситуація, що склалася по всьому радянсько-німецькому фронту. Так, після розгрому німецько-румунських військ під Яссами і Кишиневом в кінці серпня 1944 р. війська 2-го Українського фронту через Румунію, яка на той час вийшла з війни, підступали до кордонів Угорщини з південного сходу. На початку жовтня вони взяли ряд угорських населених пунктів, в тому числі 11 жовтня одне з великих міст – Сегед, а дещо пізніше і недалекий від нас Дебрецен. Отже, в другій половині жовтня радянські війська "вийшли в район південно-західніше Ужгорода. Це створило загрозу оточення основних сил 1-ї угорської армії, що оборонялася перед центром і лівим крилом 4-го Українського фронту".

18 жовтня 1944 р. командуючий 1-ю угорською армією, яка була німцями залишена напризволяще і мала протистояти військам 4-го Українського фронту, генерал-полковник Бела Міклош разом з начальником штабу та групою офіцерів перейшов на бік Червоної Армії і закликав свої війська не чинити опору. Вчинений тоді ж у Будапешті фашистський переворот Салаші вже змінити ситуацію на фронті не зміг.

         На цей час війська 4-го Українського фронту оволоділи головним,  Карпатським хребтом, зайняли гірські перевали, звільняючи один за одним залишені противником населені пункти "на території Чехословаччини", тобто на Закарпатті, витісняючи панічно відступаючі угорські війська. Так звана "лінія Арпада" – ціла система оборонних інженерно-фортифікаційних споруд, що простяглася вздовж Карпат, передбачливо зведена гортіївськими військовими стратегами (на її спорудженні працювало мобілізоване місцеве населення), виявилась непотрібною і без боїв була залишена.

      26 жовтня 1944 р. радянські війська ввійшли в покинуте противником Мукачево, а наступного дня Москва салютувала з нагоди оволодіння військами 4-го Українського фронту "на території Чехословацької республіки головним містом Закарпатської України Ужгородом". Десятки частин і з'єднань отримали найменування "Карпатських", "Мукачівських", "Ужгородських"... Цим завершилася Карпато-Ужгородська операція і почалися серйозні бої.

         Керівник гуртка, використавши мультимедійний комплекс, показала гуртківцям декілька десятків відео- та фотоматеріалів бойових дій на території Закарпаття. Продемонструвала Руслана Василівна гуртківцям також  фото ветеранів – чеських легіонерів та добровольців Червоної армії, уродженців Плоского і його округи.